Як допомогти дитині адаптуватися до нового місця проживання

Те, як діти реагують на труднощі, травматичні події, залежить від їхнього віку, рівня розвитку, взаємодії з ними та між собою їхніх батьків, піклуваль­ників та інших дорослих. Дошкільники не здатні повністю зрозуміти, що від­бувається навколо, і особливо потребують підтримки дорослих.

Що ви можете зробити для адаптації дитини
до нового місця проживання?

ЯКЩО

ВАША ДИТИНА...

Погано спить, не хоче йти у ліжечко, не хоче спати сама або про­синається серед ночі з криками.

Коли діти бояться, вони хочуть, щоб з ними по­ряд був хтось рідний та безпечний. Вони почина­ють хвилюватися, коли вас немає поруч. Якщо під час надзвичайної си­туації вам довелося роз­лучитися, то необхідність засинати на самоті нага­дує дитині про ті часи.

Якщо це можливо, дозво­ляйте дитині спати поруч з вами. Однак поясніть, що це лише тимчасове явище. Визначте «порядок» відходу до сну: казка, молитва, обі­йми тощо. Розкажіть дитині, що такий порядок викону­ватиметься щодня, і дитина знатиме, чого чекати.

Час перед сном - це час спогадів, адже ми нічим іншим не зайняті.

Дітям часто сниться те, що їх лякає, тому пер­спектива йти в ліжко може бути страшною вже сама по собі. Зрозумій­те, що дитина створює такі «проблеми» нена­вмисно.

Обійміть дитину і скажіть, що вона в цілковитій без­пеці, що ви поряд і нікуди не зникнете.

Це може зайняти деякий час, але чим безпечніше по­чувається дитина, тим кра­ще вона спатиме.

ЯКЩО

ВАША ДИТИНА...
Хвилюється, що з вами щось трапить­ся.

Такий страх є нормаль­ною реакцією на пере­жите.

Страх може посилюва­тися, якщо ваша дитина переживала часи небез­пеки окремо від рідних.

Нагадайте дитині і собі, що зараз все гаразд і ви в без­пеці.

Якщо певна небезпека для вас все ж існує, розкажіть дитині про те, що ви робите для її захисту.

Переконайтеся, що якщо з вами справді щось трапить­ся, про вашу дитину подба­ють. Це дозволить знизити рівень тривоги.

Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти ди­тину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом - робіть те, що подо­бається дитині.

Не хоче гратися чи займатися чимось. Демонструє відсут­ність будь-яких почут­тів - радості чи суму.

Ви потрібні своїй дити­ні. З огляду на пережиті тривожні події дитина може сумувати або бути шокованою.

У стані дистресу деякі діти кричать, а деякі при­ховують свої почуття. Якою б не була її реакція, дитина потребує вашої любові та ласки.

Сядьте поряд, охопіть дити­ну руками. Покажіть, що ви дбаєте про неї. Спробуйте «розшифрувати» дитячі по­чуття і скажіть, що сум, лють чи тривога - це цілком нор­мально: «Здається, ти нічого не хочеш робити? Мабуть, тобі сумно. Сумувати - це нормально. Хочеш, я з то­бою посиджу?»

Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти ди­тину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом - робіть те, що подо­бається дитині.

 

ЯКЩО

ВАША ДИТИНА...

Багато плаче.

Можливо, внаслідок над­звичайної ситуації життя вашої родини докорінно змінилося, тому цілком природно, що ваша дити­на сумує.

Дозволити дитині суму­вати, при цьому заспо­коюючи та втішаючи її, - це спосіб допомогти їй навіть у такому стані. Якщо вас самих перепо­внює сум, шукайте під­тримки інших. Ваш стан безпосередньо відбива­ється на стані дитини.

Дозволяйте дитині демон­струвати свій смуток. Допоможіть їй висловити свої почуття і поясніть, чому вони з'являються: «Напевно, тобі сумно. Справді, є чому сумувати...»

Підтримуйте дитину: будьте поруч, приділяйте їй більше уваги й часу.

Підтримуйте в дитині надію на краще майбутнє. Роз­мовляйте про те, як ви жити­мете далі і що робитимете, наприклад, відвідаєте друзів і родичів тощо.

Подбайте про себе і свій стан. Найкраще, що можуть зробити рідні, - давати мож­ливість матері дитини відпо­чивати і відновлювати сили.

ЯКЩО

ВАША ДИТИНА..
Боїться, що біда по­вториться.

Страх повторення ка­тастрофи є цілком при­родним: дитині потрібно досить багато часу, щоб знову відчути себе в без­пеці.

Дуже важливо в цьому сенсі захищати дитину від будь-яких нагадувань та заспокоювати її.

Поясніть дитині різницю між самою подією та спогадами про неї.

Скажіть таке: «Дощ не обов’язково означає повер­нення урагану. Навіть силь­на злива не завдасть нам такої шкоди, як ураган». Намагайтеся обмежити кон­такти дитини з телебачен­ням, радіо та комп'ютерами, адже історії про катастрофи можуть повернути її страх.

Не розуміє, що смерть - це незво- ротне явище. Зважа­ючи на притаманне дошкільнятам «магіч­не мислення», вони можуть вважати, що своїми думками ви­кликали смерть, або що померла людина згодом повернеться.

Дитині потрібно надавати правдиві та адекватні до її віку пояснення реаль­ності смерті, позбавляю- чи від хибних надій. Мінімізація почуттів сто­совно втрати улюбленця або іграшки не допоможе дитині відновитися.

Стежте за тим, що хоче зна­ти ваша дитина.

Давайте прості відповіді, за­охочуйте додаткові запитан­ня. Дозволяйте дитині брати участь у культурних та релі­гійних ритуалах скорботи. Допоможіть дитині знайти власний спосіб прощання, наприклад, через світлі спо­гади, молитви чи запалення свічок по померлих.

 

ЯКЩО

ВАША ДИТИНА...

Сприймає втрату до­машнього улюбленця або улюбленої іграш­ки як справжнє горе.

 

Завжди будьте чесними: «Ні, Сірко не повернеться, однак ми можемо думати про ньо­го, говорити та згадувати, яким чудовим собакою він був».

1 далі: «Пожежник сказав, що врятувати Сірка було не­можливо, і це не твоя про­вина. Я знаю, як ти за ним сумуєш»

Не розмовляє, пово­диться дуже тихо або не може висловитися, що саме її непокоїть.

Ви потрібні дитині для того, щоб демонструва­ти звичайні почуття від­повідно до події: злість, сум та тривогу за життя батьків, друзів, братів і сестер.

Ви не можете змусити дитину говорити, однак дайте їй зрозуміти, що вона може заговорити з вами, коли буде готова.

Малюйте «смайлики» для зображення різних почуттів. Придумайте історію про ко­жен, наприклад: «А пам’ята­єш, коли ..., у тебе обличчя було схоже на це».

Поясніть, що діти бувають дуже засмучені, коли їхня домівка пошкоджена. Допоможіть дітям висловлю­вати свої почуття за допо­могою іграшок чи малюнків. А потім використайте слова, щоб переконатися в їхніх по­чуттях: «Це дуже страшна картинка. Ти справді злякав­ся, коли побачив...?»